Мама чекає і бореться: історія Яріка, який вийшов у «почесний полон» з Азовсталі

Уже чотири роки Ірину Козирєву можна побачити на акціях за повернення військовополонених у Києві. Щоразу вона там заради сина — названого за законами біології, але рідного за відчуттями. Ярослав — боєць «Азову», який обороняв Маріуполь, пережив поранення під час теракту в Оленівці й досі залишається в полоні. Звільнені, які бачили його, розповідають: він тримається і питає про рідних.

Ірина виховала чотирьох синів, які прийшли в її сім'ю через центр соціальної реабілітації, де вона працювала психологинею. Ярослав і його молодший брат Роберт потрапили туди, коли хлопчикові було сім. Їх не могли всиновити разом, тож Ірина, попри поради старших синів, стала мамою для обох.

Хлопець ріс із характером борця за правду. У п'ятому класі він публічно дорікнув учительці, яка, на думку дітей, скривдила однокласницю. У 15 років рвався на Майдан, готовий був захищатися. А коли підріс, знайшов однодумців серед ультрас «Динамо» — і разом із ними записався в «Азов».

Про службу сина Ірина дізналася не одразу. Ярослав намагався приховати, але один зі старших братів не втримав таємницю. Спочатку жінка боялася за нього, вважаючи підрозділ надто агресивним. Тепер каже: саме «Азов» сформував її сина.

24 лютого 2022 року Ярослав запевняв матір, що все добре, а вже 8 березня Ірина дізналася, що він поранений. Контузія, шок, лікування в маріупольському шпиталі — і знову повернення до побратимів. На Азовсталі він сам робив собі перев'язки й допомагав іншим.

У травні, коли деблокувати завод не вийшло, Ярослав сказав матері, що в полон не піде. Ірина відповіла, що самогубство — гріх. Син заспокоїв: убивати себе не буде, але вийде на ворога з автоматом. Вони посварилися, а потім домовилися про поховання. 18 травня Ярослав уперше за довгий час побачив сонце — і вийшов у «почесний полон». Для Ірини це стало надією.

29 липня росіяни підірвали барак в Оленівці. Ім'я Ярослава з'явилося в списках поранених. Дівчина сина ридала в слухавку, але Ірина вчепилася в деталі: її син був серед тих, кого могли врятувати. Вона повернулася з Польщі, подала заяви й чекала.

Уперше після грудня 2022-го звістку про сина вона отримала на Великдень 2024-го — хтось чув його голос у неволі. За рік з'ясувалося: Ярослав живий, перебуває в Пермському краї. «Це було так, ніби я на побачення до нього з'їздила», — зізнається Ірина.

Останні новини знову прийшли близько Великодня. Слідчий комітет РФ завершив допити й готує справу Ярослава до суду, звинувачуючи в тероризмі. Полонені, які вийшли, розповіли: він тримається, питає про рідних. Ірина написала синові дев'ять листів — жоден не дійшов.

«Я не хочу більше боротися — я хочу, щоб їх почали обмінювати», — каже жінка. Вона готова навіть чекати, якщо в обміні не буде її сина, але хоче бачити, що над цим працюють. І додає: «Але ж ви напишете матеріал із позиції сили? Не хочу, аби росіяни раділи з наших сліз». Ця історія — точно не про слабкість.