«Все буде. Повернемось обов'язково»: історія багатодітної матері з Чернігівщини, яка вчиться ходити на протезі

Юлія Сірик-Одосовська живе у Великій Кошелівці на Чернігівщині, виховує чотирьох дітей і веде блог про сільське життя — город, худобу, риболовлю, походи по гриби. Найбільше глядачам до вподоби її відео з приготуванням страв у печі. А цього року до звичних клопотів додалася боротьба за здоров'я.

Усе почалося 8 травня, коли жінці раптово стало зле. «Мене так аж в жар кинуло. Я швидко до хати, роблю крок і наче щось гаряче бульк у шлунок. Роблю ще крок, знов гаряче бульк. Дійшла до кута хати і за мною малий пішов. Я бачу його, кажу: "Артеме, нога, нога". Бачу ногу наче паралізує, судома бере, наче так скрутило, і я не можу на неї стати. Я впала, кричу йому: "Клич батька!"» — згадує Юлія.

Того дня вона ще не розуміла, що з нею сталося. Швидка їхала довго — годину, бо дорога погана. Медики теж вагалися з уколами, бо не знали діагнозу й припускали проблеми із серцем. «А я кажу: "Та серце не може". А вона каже: "Ні, у вас може бути і серце". І повезли на Ніжин», — розповідає жінка.

Із Ніжинської міської лікарні Юлію направили до Чернігівської обласної, де й встановили діагноз — аневризма аорти. Наступного дня її прооперували, на допомогу приїжджали фахівці з Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова.

Пам'ятає, як прокинулася в реанімації на апараті штучної вентиляції легень. «Я пам'ятаю, як я прокинулася в реанімації, в мене ШВЛ. Дихати мені важко. Таке відчуття було, що задихалася. Прокинулась, але ж нога ж боліла по-страшному, бо нозі ж нічого не робили. Я говорити ж не можу. Руки прив'язані, я їм вже цією здоровою ногою б'ю, що болить у мене», — каже вона.

Окрім того, в лівій нозі виявили тромби. 10 травня лікарі провели ще одну операцію: видаляли відмерлі тканини та відновлювали кровопостачання. Перший тиждень після втручань жінка називає найважчим. «Зараз я то жалкую, що так робила — я просила, щоб мене відключили від апаратів, бо мені було дуже боляче, дуже. Ну це тоді. Потім, коли мені вже ШВЛ вийняли, то ось тоді вже зрозуміла, що треба боротися», — пригадує Юлія.

Після зняття з вентиляції легень дихати самостійно не вдавалося, тож довго довелося лежати під киснем і маскою: одна легеня не розкрилася, стояла трубка, яка відкачувала рідину. Утім, через те, що ситуація не покращувалася, 25 червня лікарям довелося ампутувати жінці ногу.

Пережити найтяжчі моменти допомогли чоловік і четверо дітей. «Бо я ж місяць була в реанімації, то він же їздив цілий місяць до мене. Думала про них постійно. Тим паче про Макара (найменший син, — ред.), таке відчуття в мене було, що наче кинула його. Він же ж ще на грудному виготовуванні був. А так заради них тільки, думала тільки про них. Вони оце як прийдуть, у мене стільки радості. І плачу, і намагаються не плакати при них, щоб вони не бачили. Але як тільки побачила все — для мене сама більша радість була», — ділиться мама.

29 липня Юлію виписали з лікарні. Поки вдома вона пересувається переважно на кріслі колісному, тимчасовий протез використовує кілька годин на день і готується пройти реабілітацію в Ніжині. Постійний протез родина вже замовила.

«Потрібно обов'язково ж вчитися ходити на ньому, як би там не було. Хтось, можливо, думає, взяв, одягнув і пішов. Ні, ти ніколи в житті на ньому не підеш. Це дуже велике навантаження на культю. Тим паче, коли в тебе ще рани не повністю зажили. Це хоть трошки Макара можу там підняти на себе. Взагалі ж не піднімала. В руках не було сил. Все буде. Повернемось обов'язково», — каже жінка.

Довго не було ні сил, ні бажання вести блог, але 1 вересня Юлія вирішила повернутися до зйомок. «Ми і знімали, у мене є якісь певні нарізки за цей період, за цей місяць, але я не хотіла тоді виставляти. Не було в мене бажання. Потім якось 1 вересня, думаю, так, пора. І мені всі дзвонять: "Чого ти не виставляєш?" Кажу: "Я не можу ще налаштуватися"», — розповідає вона.

Готувати в печі поки що важко, тож Юлія готує на газовій плитці. Тепер найголовніше для неї — контролювати здоров'я. «Ми були в Чернігові, в мене знову підозра. Мені знову призначили КТ. У мене тут трішки знову тромби десь побачили на УЗД, у дузі аорти. Але будемо сподіватися, що все буде добре. І лікар же каже: "Не переживайте, всяке може бути. Можливо, це десь тінь падає". В мене нема так, щоб я лягла і там думала про погане. Ну, нема коли. Можливо, якби в мене не було дітей. Так, можливо, хтось ліг і падає духом. Мені немає коли навіть подумати про те. Ну і підтримка ж у мене — діти, чоловік», — підсумовує Юлія Сірик-Одосовська.