«Не бачу суперечності між вірою і зброєю»: історія священника-сапера з Хмельниччини
Едуард із позивним «Падре» два роки тому проповідував у церкві, а нині служить сапером у Збройних силах України. Він не вважає, що віра і зброя суперечать одна одній, і після перемоги планує повернутися до священничого служіння, хоча не виключає, що залишиться у війську.
Історія Едуарда з Хмельниччини — це історія про те, як покликання може змінити форму, але не суть. До повномасштабного вторгнення він будував церкву, а з початком війни став на захист України. Сьогодні він відомий під позивним «Падре» і служить сапером у 143 об'єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля».
У війську Едуард не перестав бути священником. Як пояснюють у центрі, його проповідь тепер звучить у вчинках. Він сам не бачить суперечності між вірою і зброєю, адже для нього захист людей і країни — це теж служіння.
Бойове хрещення відбулося на Донеччині. Там поруч із ним вибухнула перша керована авіаційна бомба. Саме тоді, за його словами, прийшло усвідомлення: це вже не телевізор, ударну хвилю відчуваєш усім тілом.
Після Донеччини «Падре» виконував завдання на Харківщині. Разом із побратимами він розміновував поля, які згодом ставали оборонними рубежами. Доводилося виявляти нерозірвані реактивні снаряди «Град», фосфорні боєприпаси та гранатомети. Перед кожним виїздом він промовляє одну й ту саму молитву: «Господи, благослови цей день. Збережи всіх нас».
Після перемоги Едуард мріє знову стояти за кафедрою. Але якщо країна потребуватиме його у війську, він готовий залишитися. «Бо захищати свою землю, своїх дітей і своїх людей — це теж служіння. І поки одні несуть на українську землю смерть, інші щодня роблять усе, щоб цією землею можна було пройти безпечно».
