Останні слова принцеси Діани: що встигла сказати Леді Ді перед загибеллю

Ніч проти 31 серпня 1997 року назавжди розділила історію на «до» та «після». Трагічна загибель принцеси Діани в паризькому тунелі Альма викликала не лише хвилю шоку, а й тривале розслідування, головне питання якого роками хвилювало суспільство: хто саме винен у смерті «принцеси сердець»?

Одразу після катастрофи суспільне обурення спрямувалося на фотографів, які переслідували автомобіль Mercedes-Benz із Діаною та її супутником Доді аль-Файєдом. Кількох папараці затримали на місці події за підозрою у ненавмисному вбивстві та ненаданні допомоги.

Проте через два роки, 3 вересня 1999 року, французький слідчий суддя Ерве Стефан офіційно закрив кримінальну справу проти дев’яти папараці та мотоцикліста. Слідство дійшло висновку: хоча дії фотографів були настирливими, вони не стали безпосередньою причиною втрати керування автомобілем. Британське розслідування Operation Paget у 2006 році повністю підтвердило ці висновки.

Головними факторами трагедії назвали надмірну швидкість — авто рухалося понад 100 км/год у зоні з обмеженням до 50 км/год, стан водія готелю Ritz Анрі Поля, який був напідпитку, та те, що ні Діана, ні Доді не були пристебнуті ременями безпеки.

Останні кадри принцеси, зроблені за кілька днів до трагедії під час відпочинку на яхті родини аль-Файєд у Середземному морі, показують її розслабленою та спокійною. Камери спостереження готелю Ritz зафіксували, як Діана та Доді заходять у ліфт і проходять холом за кілька хвилин до півночі. Вона посміхається, хоча на обличчі помітна втома.

Найбільш моторошним став кадр, зроблений фотографом за секунди до в’їзду в тунель. На ньому видно потилицю Діани, яка озирається на задньому сидінні, спалахи фотокамер та обличчя охоронця Тревора Рис-Джонса і водія Анрі Поля.

Останнє офіційне велике інтерв’ю принцеса Уельська дала в липні 1997 року під час візиту до Боснії, де брала участь у кампанії проти протипіхотних мін. У розмові з журналістами видання Le Monde вона наголошувала на прагненні присвятити життя гуманітарній діяльності: «Я хочу допомагати людям, які опинилися у скруті. Суспільство має розуміти, що найважливіше — це увага та милосердя до тих, про кого забули».

Вона також мріяла про приватне життя поза контролем Букінгемського палацу та британської преси, сподіваючись, що благодійна праця затьмарить чутки про її особисте життя. Останні слова, які вона вимовила на місці катастрофи, зафіксував французький пожежник Ксав’є Гурмелон, який першим прибув до понівеченого авто. За його свідченнями, Діана дезорієнтовано запитала: «Боже мій, що сталося?» — і після цього втратила свідомість. Попри зусилля медиків у лікарні Ла-Сальпетрієр, о 4:00 ранку її серце зупинилося.

Загибель Леді Ді змусила ухвалити суворіші закони щодо недоторканності приватного життя у Франції та Великій Британії, а також переглянути етичні стандарти фотожурналістики у всьому світі. Її спадщина нагадує нам про ціну людського життя та важливість милосердя.