Ікони з фронту: як львівський митець перетворив руїну костелу на Пантеон Героїв

Коли заходиш у Пантеон у Новошичах, здається, що час тут зупинився. Крізь високі вікна ллється м'яке світло, а зі стін дивляться обличчя святих — добрі й водночас глибокі. Храм зберіг вікові рубці, і це надає йому особливого настрою. Адже тут моляться за Героїв, чиї тіла також були вкриті ранами. Проте це не місце скорботи — тут панує світла пам'ять, затишок і щира вдячність.

Історія костелу в Новошичах почалася 1925 року, коли невелика римо-католицька громада звела його за проєктом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня 1926 року храм освятили як костел Святого Казимира. Але вже 1939 року, з приходом радянської влади, святиню закрили. З 1957 року будівлю використовували як колгоспний склад мінеральних добрив, які роками роз'їдали стіни. Наприкінці 80-х пожежа знищила дах, і храм перетворився на руїну.

Отець Василь Полянко, священник греко-католицької громади, разом із місцевими мешканцями вирішив не дати пам'ятці зникнути. До справи долучився львівський митець Лев Скоп. Вони отримали благословення владики Дрогобицько-Самбірської єпархії УГКЦ Григорія Комара. Першою іконою, яка оселилася у храмі, стала Самбірська чудотворна ікона Богородиці, освячена владикою на Різдво перед повномасштабним вторгненням.

Матеріали для іконопису виявилися незвичайними. Частину дощок привезли з двох старовинних дрогобицьких церков, де робили ремонт: з дзвіниць XVII століття їх витягнули як непотріб і залишили під відкритим небом. Інші ікони написані на дерев'яних ящиках з-під набоїв та військовому майні, яке волонтери привозять із передової. Усі роботи Лева Скопа виконані в давніх галицьких традиціях — без зайвої позолоти чи пишного різьблення.

У храмі ліворуч розміщені чудотворні ікони регіону, праворуч — близько 30 святих. Особливе місце посідає виставка бойових шевронів, яку Лев Скоп збирає з 2014 року: він обмінює свої ікони на шеврони бійців. Над стелею та на хорах за задумом брата Лева, відомого львівського митця Ореста Скопа, висітимуть прапори та п'ять круглих ікон. Він також створює вітражі. До творення святині долучилися й інші художники: сам отець Василь намалював ікону в неуроманському стилі, Єрема Стецик, чий син загинув на фронті, написав ікони святих, а на хоругвах розмістили репродукції робіт покійної дружини Лева — художниці Тетяни Думан.

Замість традиційного дзвона під куполом висить велетенська гільза, привезена з передової. Це ще один місток між святинею та світом воїнів.

Головна філософія Пантеону — створювати для родин полеглих Захисників не гнітючу скорботу, а відчуття піднесення та вдячності. Ікони Лева Скопа на фронті мають особливу силу: з 2014 року митець подарував бійцям понад 6,5 тисяч образів. Отець Василь згадує зворушливі історії, коли ікона ставала щитом під час обстрілів, — ці свідчення увійшли до книги Лева Скопа «Ікона. Війна».

Майстерня Лева Скопа — невеличка квартира в центрі Дрогобича. Тут серед стосів дошок і фарб народжуються нові лики. На дивані розкладені пензлі, і митець, згорбившись, наносить мазок за мазком — за кілька хвилин на старій дошці постає образ святого. Волонтерський шлях Лева розпочався з Майдану, де він воював із «Беркутом». Після травм потрапив до лікарні, де й вирішив малювати та збирати кошти на армію. Разом із покійною дружиною Танею вони провели перший аукціон у Львові на вулиці Коперника, залучивши багатьох художників, і придбали для добровольців перші 20 бронежилетів.

Відтоді благодійні аукціони стали постійними. Під час поїздки до Чикаго вдалося виручити 10 тисяч доларів. Загальну суму пан Лев не рахує, каже, що йдеться про мільйони. На фронт він почав їздити на початку 2015 року. Спочатку сумнівався, чи потрібні бійцям ікони, але їх розібрали миттєво. Один образ потрапив до капелана, який пройшов Дебальцеве та Іловайськ, а пізніше його передали до Музею війни в Києві.

Кожна поїздка на передову триває близько двох тижнів. Ікони розходяться одразу, тому Лев малює їх навіть у дорозі — в автобусі чи в хатах, де зупиняється з військовими. За одну мандрівку він створює близько сотні робіт. Таку швидкість пояснює досконалим знанням давньої галицької техніки іконопису, яку досліджував як реставратор і науковець. Він автор перших в Україні книжок про технологію українського іконопису та методику датування ікон.

Для виїздів на передову митець створив мобільний іконостас із ящика для боєприпасів: зовні це звичайна військова тара, але при відкритті перетворюється на вівтар. На прохання капеланів він зробив кілька таких екземплярів для польових літургій.

Двері Пантеону в Новошичах відкриті завжди. Сюди приїжджають пластуни, волонтери, військові, які проходять реабілітацію в шпиталях, та родини загиблих з усієї країни. Тут, серед ікон, написаних на дошках із дзвіниць XVII століття та ящиках з-під набоїв, світла пам'ять перемагає тугу.