Із Бахмута до Одещини: історія родини, яка втратила дім, але зберегла життя

Вікторія та Сергій Громови з Бахмута вже понад два роки живуть у селі Троїцьке на Одещині. Їхній дім зруйнували російські обстріли, але подружжя не втратило головного — віри в майбутнє.

Усе почалося навесні 2022-го. Тоді Вікторія ще працювала в Бахмуті, а Сергій, уже на пенсії, був удома. Жінка не хотіла виїжджати без чоловіка, але після новин про події в Бучі Сергій наполіг на евакуації. Він сам вирішив повернутися до війська, а донька подружжя, яка мешкала в Сіверську, попросила матір вивезти онуків.

Вікторія згадує, як збирала одну сумку на всіх і не думала, що покидає рідне місто назавжди. 8 квітня 2022 року вона з двома онуками сіла в автобус до Краматорська. Звідти мала вирушити евакуаційний потяг до Одеси. Діти просили вийти купити бананів, але жінка вирішила лишитися в будівлі вокзалу.

"Саме це, напевно, й врятувало нам життя. Бо ми сиділи, розмовляли, і раптом скло полетіло, почався обстріл", — розповідає Вікторія. Під час удару вона накрила собою молодшого онука, а старшу дівчинку затягнула під кам'яну лавку. Після першого вибуху стався ще один. Люди кричали, намагалися вибратися назовні. Коли двері відчинили, Вікторія повела дітей через натовп.

"Я підняла своїх дітей, кажу: "Ходімо. Тільки не треба дивитися по сторонах... Дивіться тільки під ноги, щоб на щось не наступили". А я сама бачу і руки, ноги валяються. Люди закривавлені лежать", — пригадує жінка.

Разом з онуками вона пішки дісталася міста, де їх прихистили місцеві жительки. Згодом волонтери допомогли дістатися Дніпра, а звідти — потягом до Львова, а потім до Одеси.

Того ж дня Сергій пішов до військкомату. Дорогою до військової частини син зателефонував йому й розповів про трагедію на вокзалі. "Мені молодший син дзвонить, каже: "Тато, ти не хвилюйся, з мамою все добре". А я кажу: "В сенсі добре? Я знаю, що добре. Ми вранці тільки розсталися". "А ти що, нічого не знаєш?" Я кажу: "Ні, нічого не знаю". Ну, розказав, що така історія", — поділився чоловік.

У Бахмут родина вже не поверталася — їхній будинок знищив обстріл. Після служби Сергій вирішив не витрачати заощадження на оренду, тож разом із дружиною вони почали шукати житло ближче до дітей. Так і придбали будинок у Троїцькому, який понад десять років стояв порожнім.

Сергій зізнається: мріяв про спокійну пенсію з риболовлею та полюванням, але натомість довелося знову облаштовувати господарство майже з нуля. "Те, що я хотів, я отримав. Правда, що воно в такому стані... Тут дванадцять років ніхто не жив. Довелося це все вичищати", — каже чоловік.

На новому подвір'ї Сергій повернувся до свого дитячого захоплення — голубів. Любов до цих птахів супроводжує його все життя. "Я ще років у шість-сім побачив голубів, і мені більше нічого не треба було. Так із ними й строкову службу служив, і в Туркменії намагався розводити. Коротше, кругом, де я є, там кругом є голуби", — усміхається Сергій.

Родина Громових поступово облаштовує новий дім. Попри все пережите, вони зберегли головне — одне одного. І тепер їхнє життя триває вже на Одещині, де тепліше, спокійніше і є місце для нових мрій.