Історія жінки, яка не впізнала свого хлопця: що таке прозопагнозія

Уявіть: ви зустрічаєтеся з людиною пів року, а потім випадково натрапляєте на неї в магазині — і не впізнаєте. Саме це сталося з жінкою, яка опинилася в відділі пластівців, коли повз неї проходив її хлопець. Вона зреагувала лише тоді, коли почула його голос. Для сторонніх це могло б виглядати як байдужість, але насправді це прояв прозопагнозії — так званої «сліпоти на обличчя».

Прозопагнозія — це стан, за якого людині дуже складно або навіть неможливо запам’ятовувати й розпізнавати обличчя. За підрахунками науковців, він трапляється приблизно в однієї з 50 людей. Тобто це не така вже й рідкісна особливість, просто про неї мало говорять.

Фахівці розрізняють дві основні форми. Набута форма з’являється після фізичного ушкодження мозку — наприклад, інсульту чи травми. Як зазначає професорка Борнмутського університету Сара Бейт, такі випадки трапляються нечасто. Натомість вроджена форма, яка дається взнаки ще з дитинства, є поширенішою. Вона має генетичне підґрунтя, хоча окремого «гена сліпоти» не існує — тут діє комплекс факторів.

На те, як мозок навчається розпізнавати обличчя, можуть впливати й події раннього віку. Наприклад, порушення зору в дитинстві — як-от катаракта або необхідність носити оклюдер на оці, — обмежене спілкування чи розлади аутистичного спектра, через які дитина уникає зорового контакту. Усе це здатне порушити формування потрібних нейронних зв’язків.

Мозок розпізнає обличчя через цілу мережу структур. Спочатку зорова інформація потрапляє в потиличну частку, яка вловлює контури. Далі вона рухається до скроневої кори, де обличчя звіряється з пам’яттю — тут підтягуються ім’я, історія знайомства, відчуття знайомості. Нарешті, префронтальна кора формує свідоме сприйняття. Нейронауковиця з Університету Бергамо Заїра Каттанео пояснює, що в людей із прозопагнозією зв’язки між цими відділами слабші. До того ж із віком мозок стає менш вибірковим, тому літні люди також можуть гірше впізнавати обличчя.

Діагностують прозопагнозію за допомогою спеціальних тестів, які поєднують опитування про щоденний досвід із перевіркою здатності впізнавати відомих людей. Люди з цим станом часто плутають зірок чи політиків: можуть упізнати одного популярного ведучого, але не зорієнтуватися, хто перед ними, коли йдеться про музикантів, акторів чи державних діячів.

Наразі ліків від прозопагнозії не існує. Науковці випробовують електричну стимуляцію шкіри голови, яка нібито синхронізує нейрони, але ефект поки що мінімальний — лише кілька мілісекунд прискорення реакції. Когнітивні тренування теж не дають значного результату. Тому фахівці радять натомість адаптивні стратегії: приходити на зустрічі першими в домовлене місце, а людей запам’ятовувати за незвичною ходою, голосом, зачіскою чи яскравими деталями одягу.

Історія цієї жінки — нагадування, що наш мозок працює по-різному. І те, що для одних є очевидним, для інших може бути щоденним викликом, із яким вони навчаються жити.