Спадщина Нечуя-Левицького: як музей у Стеблеві розвінчує міфи про письменника

Іван Нечуй-Левицький народився у Стеблеві, що на Корсунщині. Тут і досі стоїть хата, де жила його родина, — нині це музей, який щороку зустрічає кілька тисяч туристів. Збереглася й скеля, краєвиди з якої письменник описував у повісті «Бурлачка». Кажуть, у цих місцях і досі можна зустріти нащадків Кайдашів, чиї предки стали прототипами героїв знаменитої «Кайдашевої сім'ї».

Дослідженню життя і творчості Нечуя-Левицького багато років присвятив краєзнавець Сергій Хаврусь. Його справу продовжив син Андрій, який нині очолює музей. Завдяки їхнім розвідкам стало відомо, що справжнє прізвище роду — Леонтовичі. Ще пра-пра-прадід письменника змінив його на модне тоді — Левицький. Сам Іван Семенович пояснював це тим, що у Києві було багато Левицьких, навіть два Івани Семеновичі.

Майбутній класик здобув блискучу духовну освіту: навчався у Богуславському духовному училищі, Київській семінарії та академії. Попри бажання батька бачити сина священником, Іван Семенович обрав письменництво. Як зазначає Андрій Хаврусь, попри російську філологічну освіту, Нечуй-Левицький не написав жодного твору російською — усе його доробок українською. Це надзвичайне українство він успадкував від батька й матері.

Особливо теплими були стосунки письменника з матір'ю, простою селянкою, яка знала багато пісень. Її смерть стала важким ударом для 13-річного Івана. Разом із сестрою Ганною вони зачитувалися альманахом «Ластівка», де була надрукована «Причинна» Шевченка. Сам Нечуй-Левицький зізнавався, що величезне враження на нього справили «Кобзар» і журнал «Основа», після чого він вирішив писати українською.

Першу повість «Дві московки» автор підписав псевдонімом Іван Нечуй. Лише після смерті батька він поєднав псевдонім із родинним прізвищем. Спостерігаючи за людьми, письменник переносив їхні характери у твори. Герої «Кайдашевої сім'ї» мали реальних прототипів — жителів Стеблева, хоча події повісті він переніс до сусіднього села Семигори.

У музеї зберігається чимало особистих речей письменника: стіл із різьбленими ніжками, за яким збиралася родина, шафа зі Стеблівської суконної фабрики, яку згадано у творах, годинник «Омега», тростина та мамин подарунок, вишитий бісером. Є тут і єдина відома картина, яку приписують перу Нечуя-Левицького, та фортепіано, придбане для нареченої Надії Сульської. Шлюб не відбувся, бо дівчина виявилася кумою письменника, а синод забороняв такі стосунки.

Андрій Хаврусь спростовує міф про атеїзм письменника. Попри критику церковного лицемірства у творах, Нечуй-Левицький виріс у родині священників і вірив у Бога. У його «Граматиці української мови» є слова: «Де правда, там і Бог; де Бог, там і правда. Там нема Бога, де кривда й неправда».

Цікава й історія створення п'єси «За двома зайцями». Спочатку Нечуй-Левицький написав комедію «На Кожум'яках» про цирульника Свирида Гострохвоста. Твір так сподобався драматургу Михайлу Старицькому, що той попросив дозволу переробити його на свій лад. Так з'явилася знаменита п'єса.

Сам завідувач музею переконаний, що твори Нечуя-Левицького мають лікувальну силу. Його знайомий лікар-невролог зізнавався, що у хвилини душевного неспокою бере томик «Кайдашевої сім'ї» — гумористичні епізоди заспокоюють і покращують настрій.

Стеблів і нині береже дух письменника: тут звучить той самий говір, а над Россю височіє скеля, яка надихала митця. Приїжджайте сюди, щоб доторкнутися до живої історії української літератури.