Толкін і війна: як «Володар Перснів» пояснює Україну

2 вересня 2026, 12:12 ·626 слівредакція

2 вересня минає річниця смерті Джона Рональда Руела Толкіна. Його фентезійний епос — не лише казка, а й глибокий текст про повернення з війни, що лишається актуальним для українців.

Джон Рональд Руел Толкін, який пішов з життя 2 вересня, залишив по собі «Сильмариліон» — книгу, яку вважав головною справою життя. Але для мільйонів читачів він назавжди залишиться творцем Середзем’я, який одним із перших у великій літературі заговорив про посттравматичний стресовий розлад.

Сам письменник пройшов через пекло битви на Соммі під час Першої світової. Цей досвід він не просто переніс у фентезійні декорації — він зруйнував класичний героїчний міф. У Толкіна світ рятують не лицарі в блискучих обладунках, а втомлені, надламані «маленькі люди», які, наче солдати в окопах, несуть на собі непомірний тягар.

Найпотужніша толкінівська метафора війни — це рани Фродо. Вони не гояться, а щороку, в річницю поранення, повертаються болем. Це історія про те, що повернення додому після війни — ілюзія: ветеран назавжди залишається там, де пережив жах. І дім, до якого він повертається, так само понівечений війною.

Сьогодні, на п’ятому році повномасштабної війни, у текстах Толкіна знаходиш нові паралелі. Порівняння Росії з Мордором уже стало звичним. І недарма: так само, як Саруман перетворює землі на чорну пустку, так і російські війська залишають по собі випалені міста, усіяні мінами, отруєні на покоління вперед.

Саурон прагне не просто захопити територію — він хоче позбавити народи права на власне існування. Так само імперська риторика відмовляє Україні в історичній суб’єктності, намагаючись зробити її лише приміткою до чужої історії.

Пропаганда теж має свого Сарумана: боягузтво видається за розсудливість, підкорення — за мир. Слова, якими описують вторгнення, — «порятунок», «визволення» — нагадують голос білого чарівника, що плутає добро зі злом.

Але найнезручніша думка Толкіна — про те, що зло не є окремою породою монстрів. Називати ворогів «орками» — спокусливо, але це відтворює логіку Мордору, де істоти не мають ані облич, ані права вибору. У Толкіна орки — не творіння зла, а його жертви. Воєнні злочини чинять люди, які завжди мають вибір.

Війна Росії проти України має не лише політичний і воєнний вимір. Вона — міфологічна. У ній вирішується, чи має народ право існувати, зберегти своє ім’я, пам’ять і майбутнє. І в цьому сенсі Толкін, який сам знав ціну війни, лишається для нас не просто казкарем, а свідком епохи.