Вчителька з Херсона, ровесниця Незалежності: про роботу, мрії та силу духу

Юлії Лисак цьогоріч виповнилося 35. Вона — вчителька хімії з Херсона, яка народилася у 1991 році й тому вважає себе ровесницею незалежної України. Цей збіг, каже жінка, став для неї особливістю, якою вона пишається, адже її власне життя розвивається в унісон з історією сучасної держави.

«Раніше ми сприймали незалежність як даність, але на сьогодні, на жаль, ми точно знаємо її ціну», — розповідає Юлія.

Працювати за фахом вона почала у березні 2014 року, коли розпочалася російсько-українська війна. Тоді, згадує вчителька, було непросто: доводилося постійно стежити за тривожними новинами, але водночас треба було бути готовою до будь-яких викликів на уроках і знаходити підхід до дітей, які теж переживали події. Вибір професії та історія країни, зізнається Юлія, тісно переплелися в її особистому житті.

Попри небезпеку, жінка лишається в Херсоні та продовжує викладати онлайн. Вона переконана, що місто тримається саме завдяки людям, які тут залишаються.

«Ми навчилися із дітьми, із колегами цінувати кожну хвилинку нашого життя, кожну хвилинку спілкування в онлайн-режимі», — говорить Юлія.

Для вчительки хімія — не просто професія, а спосіб надихати учнів пізнавати світ. Вона пояснює: деякі речовини під високим тиском руйнуються, але вуглець перетворюється на алмаз. Ця аналогія стала для неї символом власної суперсили — можливості створювати майбутнє.

Навіть дистанційно Юлія намагається робити уроки цікавими — показує дітям хімічні реакції в дії. Одного разу пообіцяла учням, з якими вивчали лужні метали, кинути у воду натрій. Коли показала дослід, захват в очах дітей був неймовірним.

У вільний час вчителька відволікається від буднів прифронтового міста за допомогою спорту, художньої літератури та кіно. А мріє про день, коли херсонці, які виїхали через війну, повернуться додому.

«Я мрію пройтися цими пораненими вулицями, квітучими вулицями нашого міста. І, напевно, як вчитель, я ще мрію про те, що одного ранку ми всі зустрінемося в стінах нашого освітнього закладу. Ми побачимо, знову ж таки, щасливі очі дітей. Ми почуємо отой гамір в коридорах, за який ми так їх сварили, коли навчання відбувалося офлайн», — каже Юлія.