Музей Ельворті: англійська спадщина в Кропивницькому
У Кропивницькому є місце, де оживає ХІХ століття. Музей родини Ельворті на території заводу «Червона зірка» зберігає історію англійських підприємців, які змінили місто.
Будівля кінця ХІХ століття з висотою стелі 4,80 метра — рідкість для сучасного міста. Колись тут мешкали Томас і Роберт Ельворті з родинами, а на першому поверсі — обслуга. У будинку була власна каналізація та водопостачання, що на той час було розкішшю.
Чому брати-англійці обрали саме Єлисаветград? Завідувач музею Юрій Антонов припускає: через залізницю та родючі чорноземи навколо. Попит на сівалки виправдав сподівання — завод, заснований 1874 року, процвітав.
Ельворті були не лише бізнесменами, а й меценатами. Завдяки їм у місті з'явився електричний трамвай — третій у Російській імперії. Вони також фінансували будівництво залізничного мосту через Інгул, який досі працює. А район Миколаївки забудували робітники заводу, які отримували позику менше ніж під 1%.
У 1994 році будинок перетворили на музей. До цього тут були управлінські приміщення. Колишня банкетна зала за радянських часів стала кабінетом директора, але зберегла оригінальний камін і паркет. Люстри старанно підбирали засновники музею в середині 90-х. В експозиції — оригінальна документація, світлини, срібна таріль, подарована внуками Ельворті.
Музей береже й радянську історію: у ті роки 52% всесоюзного об'єму сівалок виробляли саме тут. Техніку постачали в 61 країну. На заводі вперше в СРСР створили тракторну та пневматичну сівалки, а стикове зварювання розробили ще до війни.
Юрій Антонов пишається крупорушкою заводу Ельворті, яка досі в робочому стані. Її знайшли в одному з колгоспів Кіровоградщини, відремонтували й повернули до життя. «У музеї є сівалка, виробництво якої припинилося в 1960 році. А два роки тому я був свідком, як у селі Клинці засівали поля саме цією сівалкою. І це ще раз підтверджує її якість, щоправда, зрозуміло, що це не від хорошого життя», — розповідає пан Юрій.
Під час війни 84% території заводу зруйнували, але корпуси 30-х років уціліли. Екскурсовод пояснює: будували на совість, боячись опинитися на Соловках. На фронт пішло близько 4 тисяч працівників. Завод перейшов на виробництво мін і авіабомб, а для відновлення приміщень самотужки виготовляли віконне скло.
Нащадки Ельворті й досі підтримують музей матеріально й неодноразово відвідували його. До 130-річчя заводу київський скульптор Володимир Олійник створив пам'ятник братам за 60 тисяч доларів.
Відвідати музей можна в будні за попереднім дзвінком. Вхід безкоштовний.
