400 тисяч хрестиків як порятунок: історія вишивальниці з Хмельниччини

У Білогір'ї на Хмельниччині живе жінка, чиї роботи вражають не лише красою, а й масштабом. Наталія Гайка вишиває сюжетні полотна, кожне з яких налічує майже 400 тисяч хрестиків. Захоплення прийшло до неї несподівано — під час першої вагітності.

Спершу була невелика картина, але процес затягнув одразу. Якось захотілося чогось більшого, і Наталія взялася за велику роботу, яку вишивала три роки. Тепер у її творчому доробку п'ять таких масштабних полотен. За словами майстрині, у кожній деталі важлива точність — від схеми до відтінку ниток.

Працює Наталія переважно вечорами, коли діти вже сплять. Для складних елементів використовує бленди: в одну голку заправляє нитки двох кольорів. На одну велику картину йде понад дві тисячі гривень лише на нитки, а ще потрібні полотно, рамка, скло та багато часу. Якщо вишивати щодня, каже жінка, можна впоратися за рік. Але інколи робота розтягується на кілька років, бо в перервах вона вишиває скатертини. Рушники та серветки її не приваблюють — найбільше любить сюжетні картини.

Схеми майстриня шукає в інтернеті: щось завантажує безкоштовно, щось купує в дизайнерів. Використовує спеціальні бавовняні нитки, кожен відтінок має свій номер і мусить точно відповідати схемі. Довгий час Наталія не показувала свої роботи нікому й не публікувала їх у мережі. Усе змінилося, коли її запросили на виставку в Білогір'ї. Люди, побачивши картини, сказали, що такого ще не бачили, і порадили обов'язково показати їх ширшому загалу. Так вона погодилася на першу публічну презентацію.

За цими роботами — непроста життєва історія. Двоє дітей Наталії мають рідкісне генетичне захворювання — синдром Галлервордена—Шпатца, яке вражає мозок і з часом позбавляє здатності рухатися й говорити. У старшої доньки перші прояви з'явилися після трьох років, у сина — після п'яти. У дев'ять років донька перестала ходити. Специфічного лікування в Україні немає, тож родина звертається до закордонних фахівців і постійно займається з дітьми.

Жінка зізнається: спочатку тримала всі переживання в собі, але це позначилося на дітях. Одного разу їй сказали, що діти перестали посміхатися на заняттях. Тоді Наталія зрозуміла, що не має права здаватися. Вишивка стала її віддушиною — тим часом, коли можна побути наодинці з собою, відволіктися від тривог і не втрачати надії.