Вишивка, мова і 340 прапорів: історія активістки з Донеччини

Оксана Муравльова — викладачка української мови родом із Ясинуватої на Донеччині. 2014 року вона залишила рідне місто через наступ російських військ і переїхала до Краматорська. А з початком повномасштабної війни знову змушена була тікати — цього разу на Тернопільщину, у Бережани. У ці ж роки вона проходила лікування від онкологічного захворювання. Попри все, саме допомога іншим стала її головною справою.

У Краматорську Оксана спершу збирала й роздавала речі потребуючим, налагоджувала зв’язки з благодійними організаціями. Підтримувала військових: заохочувала дітей малювати для українських воїнів і особисто відвозила малюнки на блокпости. А невдовзі знайшла ще один спосіб єднати людей — через мову й традиції.

«Я люблю мову і хочу, щоб її полюбили оточуючі. Я люблю вишивку і теж хочу, щоби її полюбили інші люди», — каже активістка. Відгукнувшись на пропозицію волонтерського руху з Києва, вона організувала в місцевій бібліотеці заняття з української, а згодом отримала приміщення від «Карітас Краматорськ». Так постав розмовний клуб «Файно», де почали не лише говорити українською, а й вишивати.

«Ми зрозуміли, що вишивка рятує, вона підтримує психологічно та діє на якомусь вищому рівні», — згадує Оксана. Одного разу бійці, яким подарували вишиті рушники, розповіли: у машину влучив снаряд, але всі залишилися живі — у кожного біля серця був рушничок. Після цього за рік майстрині відшили 400 метрів рушникового полотна.

Клуб «Файно» поступово розширювався: до мовних курсів і вишивання додали малювання, виготовлення сувенірів. Якщо спочатку вчителів було більше, ніж учнів, то на другий-третій рік заняття відвідували 100–120 осіб.

Катерина Гончар, проєктна менеджерка програми зміцнення соціальної згуртованості «Карітасу України», зауважує: коли людина активна, вона прагне реалізувати свої цінності, де б не опинилася. У Краматорську «Карітас» кілька років надавав приміщення для зустрічей, і люди могли говорити про наболіле. Після переїзду до Бережан Оксана знову звернулася до «Карітасу» — і там її підтримали. Співпраця переросла в обмін досвідом та ідеями, які активістка втілила в новій громаді.

Оксана каже, що ідеї для творчості приходили самі. Якось, проходячи повз пам’ятник Шевченку в Краматорську, вона вирішила прикрасити його до свята: разом зі швачкою приблизно виміряли скульптуру й пошили вишиванку. У її орнаменті закодовано ім’я «Тарас Шевченко» та дата народження поета.

Із 2019-го Оксана почала шити величезні прапори. На прохання друзів створила кримськотатарський стяг. Його разом із волонтерами провезли Україною, зібрали підписи, а потім на повітряних кульках відправили в бік Криму. Майже два тижні прапор майорів над півостровом, лякаючи окупантів, а потім приземлився на Арабатській стрілці. 2024 року його внесли до Книги рекордів України, і тепер він зберігається в Музеї Другої світової війни в Києві. Загалом від 2022 року Оксана пошила 340 прапорів.

Минулого Дня вишиванки активістка з командою створила найбільшу в Україні вишиванку — понад 3 метри заввишки і 7 метрів у розмаху рукавів. Її вивісили в бережанській ратуші. Над вишиванкою працювали 42 майстрині, ще 17 допомагали зшивати й монтувати. Цей виріб також потрапив до Єдиної бази рекордів України.

Ще одна ініціатива Оксани — «Народжені у вишиванках». Щороку до свята майстрині шиють маленькі розпашонки для немовлят і розвозять їх по пологових будинках. Особливо радісно це робити на Сході, зізнається жінка. У Тернополі деякі татусі намагалися заплатити за подарунок, але волонтери пояснювали: це безкоштовно. До ініціативи долучається дедалі більше майстринь з усієї країни.

«Роблю те, що можу зробити для рідної країни», — каже Оксана. Нині вона також відвідує поранених у лікарнях, виготовляє сувеніри для госпіталів, шиє адаптивний одяг. І додає: «Ще є чим зайнятися на пенсії».