Чому мовчить поліція: питання до МВС у справі кол-центрів

9 вересня 2026, 15:15 ·503 слівредакція

Скандал навколо кол-центрів і Офісу генпрокурора залишив поза увагою роль поліції. Хто розслідував тисячі заяв про шахрайство і чому індустрія процвітала роками?

Історія з шахрайськими кол-центрами перетворилася на судові шоу навколо Офісу Генерального прокурора. Але якщо відволіктися від гучних затримань, залишається незручне питання: а де весь цей час була поліція?

Саме Національна поліція приймає заяви від ошуканих громадян, реєструє кримінальні провадження, проводить обшуки та шукає організаторів. Прокурор лише здійснює процесуальне керівництво, але розслідування не відбувається у вакуумі. Тому коли з’являються звинувачення, що прокурорські посадовці могли роками прикривати шахраїв, виникають запитання до тих, хто мав би їх зупинити.

Скільки заяв про телефонне шахрайство надійшло за останні п’ять років? На яку суму постраждали люди? Скільки кол-центрів викрили, скільки організаторів отримали підозри, а скільки справ так і не дійшло до суду? І головне — чи фіксували слідчі спроби втручання в їхню роботу з боку прокуратури?

Поки що жодної публічної заяви від поліції про перешкоджання розслідуванням не було. Якщо такі факти існують — суспільство має право знати, хто саме блокував роботу. Якщо ж їх не було — виникає інше запитання: чому за роки масового шахрайства, коли дзвінки від зловмисників отримували майже всі українці, ця «індустрія» змогла вирости до таких масштабів?

Зручно пояснювати все одним прокурором, але система боротьби з шахрайством — це тисячі слідчих, оперативників, кіберполіція, територіальні управління та центральний апарат. Поліція — це воронка, через яку проходять заяви всіх потерпілих, тож вона не може не знати про масштаб проблеми.

Показовою є реакція генпрокурора на підозри й обшуки: він написав, що був на роботі, займався спортом і «працює далі». Для багатьох це стало символом того, що державні інституції втрачають зв’язок із реальністю.

Країна воює, і щодня ми говоримо про зовнішні загрози. Але внутрішня кругова порука, бездіяльність і взаємне прикриття руйнують державу зсередини не менше, ніж ворог зовні. Довіра до поліції, прокуратури та судів — це те, на чому тримається будь-яка держава.