Роман зі 128 бригади: від солдата до офіцера, історія воїна, який вірить у перемогу

Історія Романа — це історія про вибір, мужність і віру в Україну, яка попри все залишається незламною. Він приєднався до Сил оборони у квітні 2022 року, коли побачив звільнену Бучу. «Я вирішив, що не хочу, щоб мені зв'язали руки і просто вбили. Я хочу боротися за свою свободу», — згадує військовий.

Спершу Роман був звичайним солдатом — без жодного військового досвіду. Разом із побратимами він тримав оборону на Донеччині: Старомайорське, Вільне Поле, Шевченко. Тоді, за його словами, усі рвалися в бій, навіть обстріли сприймали як належне. «Були готові йти вперед, попри те, що багато чого не знали. Драйв, коли всі добровольці, всі хочуть, всі рвуться вперед — це найсвітліші спогади», — розповідає він.

Наприкінці 2022 року Романа перевели до штабу. Його мужність і вміння ухвалювати правильні рішення помітили, тож менш ніж за рік він став офіцером. За час служби двічі опинявся за крок від смерті. 15 вересня 2022-го противник цілеспрямовано обстрілював командний пункт, де перебував Роман. Снаряд влучив у підвал, але розірвався нагорі, тож усі залишилися живі. «Найцікавіше, що всі сиділи і жартували, що росіяни — „мазіли“», — сміється військовий.

Минулого року він пережив пряме влучання керованої авіабомби в укриття. Врятували дерева: вибух стався на гілках, тож Романа лише контузило. «Пощастило. Вийшли — і все добре», — коротко підсумовує він.

Війна кардинально змінила світогляд чоловіка. До 2022 року він спілкувався російською і навіть мав ілюзії про Росію, але побачене в Бучі та інших містах розвіяло їх назавжди. Тепер для нього «хороші руські» — це лише ті, хто воює пліч-о-пліч з Україною, зокрема бійці Російського добровольчого корпусу. Про російських солдатів він каже, що вони зазомбовані: «Ми вільно думаємо, можемо висловлюватися спокійно. А вони приречено йдуть, навіть якщо це вірна смерть. Будь-який наш військовослужбовець сказав би: „Командире, що ти робиш?“ Саме воля — наш внутрішній стержень».

Вдома на Романа чекають дружина та дві доньки — 7 і 13 років. Вони зараз за кордоном, і він навідуює їх у відпустці. Дівчатка зробили татові малюнок з відбитками своїх долонь у жовто-блакитному кольорі, який він завжди носить у рюкзаку. «І за дружиною, і за дітьми сумую. Спілкуюся з ними майже щодня по відеозв'язку», — зізнається військовий.

Після перемоги Роман планує залишитися в армії та будувати військову кар'єру. Його мрія — щоб діти жили в демократичній Україні без корупції. «Це така іржа, яка роз'їдає все. Мабуть, головне, щоб без корупції», — наголошує він. А ще — повернути всі втрачені території, бо кожне звільнене місто нагадує йому, заради чого він воює.