Правий поворот Європи: чи стане він грою Кремля

У вересні 2026 року в німецькій землі Саксонія-Ангальт відбулися вибори, які привернули увагу всієї Європи. Правопопулістська партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) отримала 43,8% голосів — це найвищий показник за всю її історію. Партія здобула 39 із 83 мандатів у земельному парламенті, а до абсолютної більшості їй забракло лише трьох місць.

Це не поодинокий випадок. На федеральних виборах 2025 року AfD стала другою силою Бундестагу з 20,8% голосів і 152 мандатами. Тепер партія наближається до реальної можливості формувати владу, і цей процес уже не можна назвати протестним голосуванням на периферії. Для України ключове питання не в самому зростанні правих, а в тому, чи зможуть ці сили змінити європейську політику щодо Росії, НАТО та підтримки нашої держави.

Німеччина — це головний тест. Як найбільша економіка ЄС і один із провідних військових партнерів України, Берлін визначає багато процесів у Європі. AfD виступає за припинення військової допомоги Києву, відновлення відносин із Москвою та перегляд санкцій. Порівняно з 2021 роком результат AfD у Саксонії-Ангальт зріс на 23 процентні пункти, тоді як CDU втратила майже 20 пунктів і зупинилася на 17,2%. Політична ізоляція AfD досі була головним бар'єром, але тепер він проходить практичне випробування.

Окрему увагу привертає альянс Сари Вагенкнехт (BSW), який отримав п'ять мандатів. Його представники не виключили переговорів з AfD, і це важливо для України: обидві сили критикують військову підтримку Києва та санкції проти Росії. Навіть якщо AfD не увійде до федерального уряду, традиційні партії під тиском електорату можуть почати коригувати власну політику щодо міграції, оборони та допомоги Україні. Це означає, що кожен наступний пакет підтримки для Києва коштуватиме дедалі більше політичних зусиль.

Однак не варто механічно ототожнювати правих із проросійськими силами. Італія під керівництвом Джорджі Мелоні демонструє протилежний приклад: жорстка міграційна політика та національний консерватизм там поєднуються з підтримкою НАТО й України. Водночас Угорщина та Словаччина показують інший полюс, де націонал-популісти значно критичніші до санкцій і військової допомоги. AfD, австрійська FPÖ та частина французьких радикалів представляють третю модель, де антиукраїнська риторика звучить найгучніше.

Франція потенційно становить не менший ризик, ніж Німеччина. «Національне об'єднання» претендує на владу, а його позиція щодо України суттєво відрізняється від курсу нинішнього керівництва. Париж має ядерну зброю, місце в Раді Безпеки ООН і центральну роль в оборонній політиці ЄС. Якщо Франція змінить своє ставлення до Києва, це вплине на всі європейські ініціативи. Небезпечним є не лише сценарій припинення допомоги, а й перетворення українського питання на предмет внутрішнього політичного торгу.

Попри всі ризики, європейська підтримка України навряд чи припиниться одномоментно. За даними Ukraine Support Tracker Кільського інституту світової економіки, у травні-червні 2026 року Європа суттєво збільшила нові асигнування: лише через механізм Ukraine Support Loan виділено майже 11 млрд євро. Німеччина окремо спрямувала 4,2 млрд євро на ППО та безпілотники, Велика Британія — 1,3 млрд, Норвегія — 600 млн євро. Реальна загроза — у втраті швидкості. Якщо окрема країна скоротить допомогу на 20-30%, це не обвалить всю систему, але може створити дефіцит конкретних військових спроможностей у критичний момент.

Кремлю не обов'язково зупиняти допомогу повністю. Достатньо зробити її повільною, нестабільною та політично дорогою. Одна держава скорочує постачання, друга блокує санкції, третя вимагає переговорів — і загальна сума може залишатися високою, але рішення ухвалюються дедалі довше. Для війни на виснаження це має значний ефект. Російські інформаційні операції, як-от Doppelgänger чи Portal Kombat, стають дедалі системнішими, і Європейська служба зовнішніх дій уже визнає їх загрозою, проти якої формує окрему архітектуру стримування.

Москва не обирає конкретну партію — вона обирає розкол. Їй достатньо, щоб Берлін і Париж по-різному оцінювали загрозу, парламенти місяцями сперечалися про допомогу, а підтримка України ставала електорально токсичною. Фрагментація сама по собі є стратегічним результатом. У гіпотетичному сценарії провокації проти країн Балтії вирішальними можуть стати перші години: якщо частина столиць вимагатиме негайної відповіді, а інша — обережності, Кремль отримає потрібну паузу.

Головне питання найближчих років не в тому, хто переможе в Європі — праві чи ліві. Важливо, чи збереже Європа здатність одночасно фінансувати Україну, переозброювати власні армії та швидко реагувати на агресію в умовах внутрішньої політичної фрагментації. Якщо так — правий поворот залишиться нормальною демократичною трансформацією. Якщо ні — Кремль отримає інструмент для виснаження України та послаблення всієї західної системи безпеки.