Двоє бійців із Тернопільщини повернулися з СЗЧ до батальйону «Бабай»

Історія першого з них — Михайла на позивний «Француз» — починається ще 2014 року, коли він уперше став до лав Збройних Сил України. За ці роки він пройшов чимало ділянок фронту й навіть служив у складі другого інтернаціонального легіону. У лютому 2025-го чоловік залишив свою частину. Причиною стало розформування підрозділу, у якому він воював.

«На той момент, коли ми були розформовані, я брав участь у бойових діях у Вовчанську Харківської області. Коли моя група дізналася, що нас розформовують, а це сталося все дуже швидко, не можу пояснити, хто там був задіяний, але я і мої люди відчули несправедливість. Нас усіх, хто воює простими солдатами з 2022 року на передовій, ніхто не повідомив», — розповідає він.

Після того як Михайло опинився поза своїм підрозділом, він мав час обміркувати подальший шлях. Каже, що отримував пропозиції від трьох інших бригад, але обрав стрілецький батальйон «Бабай». Вирішальним став особистий контакт із командиром.

«Коли я познайомився з командиром стрілецького батальйону "Бабай", то мені глибоко в душу запали його погляди й бачення перемоги, що для цього потрібно зробити. Я народився в цій країні, тут поховані мої батьки, діди. Тут живе моя сім'я. Хто, як не я, її захистить. На сьогодні бути військовим для мене — це бути захисником своєї країни».

Другий Михайло, позивний «Нік», служив із 2022 року в 23-му окремому батальйоні спеціального призначення президентської бригади. Він залишив частину лише кілька днів тому — також заради переведення до «Бабая». Причина та сама: бажання служити під орудою командира, якого знає ще з початку повномасштабної війни.

«Командира цього батальйону я знаю з 2022 року. Ми починали разом. На той час він був командиром моєї батареї, саме тому я і перевівся сюди. Я три місяці намагався перевестися офіційно. Командування відхиляло мої прохання, тому я вирішив йти в СЗЧ. Люди йдуть за командиром. Цього командира я знаю і з ним хочу продовжувати боронити країну», — пояснює «Нік».

Тепер він обіймає посаду заступника начальника штабу з планування. Перший день у новому підрозділі запам'ятався йому пізнім приїздом і швидким знайомством із колективом.

«Привезли мене десь об 11-й ночі. Швидко познайомився з деякими людьми, наступного дня вже познайомився з тим керівництвом, яке зараз є. Професійні люди. Знають, що роблять. На своїх місцях. Побувши певний період вдома, зрозумів, що в цивільному житті я вже себе не бачу. Я знайшов себе у військовій сфері, тому планую й надалі виконувати свої обов'язки».

Обидві історії — про втрату й повернення. Втрату підрозділу, побратимів, звичного ритму служби — і повернення туди, де, за словами самих військових, вони бачать сенс і підтримку. Для «Француза» це батальйон, чий командир переконав його своїм баченням перемоги. Для «Ніка» — місце, де поруч людина, з якою він починав воювати. Обидва не приховують: шлях через СЗЧ був непростим, але саме він урешті привів їх до підрозділу, який вони вважають своїм.