«Коли Крим повернеться — я одразу переїду»: історія 17-річної кримської татарки

9 серпня 2026, 20:36 ·924 слівредакція

Еміне — перша у своїй родині, хто народився в Криму після депортації кримських татар. Після окупації півострова та початку повномасштабної війни її сім'я двічі змушена була тікати з дому — спершу до Одеси, потім до Туреччини. Дівчина волонтерить, мріє стати правницею і чекає на повернення додому.

Еміне каже, що їй пощастило: вона єдина в родині народилася на батьківщині предків. Її батьки з'явилися на світ в Узбекистані, куди у 1944 році депортували їхніх батьків та дідусів і бабусь.

Дитинство дівчина провела в Севастополі, який кримськотатарською зветься Ак'яр. Удома всі говорили кримськотатарською, і в дитсадку діти спілкувалися нею між собою. Вихователька, росіянка, сердилася на них, підозрюючи, що батьки навмисно вчать дітей мови, аби ті могли говорити так, щоб їх ніхто не розумів.

Коли у 2014 році Крим окупувала Росія, родина Еміне виїхала. Батьки — військові, які ще до окупації присягнули українському народові, — залишилися вірні присязі. Їх направили в Одесу, куди вони згодом забрали й доньку. У 2015-му в Одесі народилася середня сестра Еміне.

У 2022 році родина вдруге втратила дім. Мати була на сьомому місяці вагітності, тож Еміне поїхала з нею до Туреччини. Там народилася молодша сестричка. Тато побачив дівчинку, коли їй уже виповнився рік. Так діти в родині з'явилися на світ у трьох різних місцях: у Криму, Одесі та Туреччині.

Більша частина родичів Еміне досі живе на півострові — там залишилися бабусі й дідусі. Дівчина каже, що розуміє їх: вони виборювали свою землю і тепер відстоюють кримськотатарський Крим.

Востаннє Еміне бачила півострів у 2021 році. Вона дуже чекала на ту поїздку, сподівалася відчути батьківщину, за яку постійно бореться родина. Проте, перетнувши кордон, нічого не відчула: «Це вже не той Крим». Російські прапори, автомобілі з чужими номерами, нові наративи — усе змінилося. Але вона все ж зустрілася з друзями дитинства в Бахчисараї. Здавалося, нічого не сталося, але між ними — прірва.

Після виїзду стало складніше зберігати мову та традиції. Молодші сестри Еміне вже менше говорять кримськотатарською — поруч немає бабусь і дідусів. Удома родина намагається підтримувати мову хоча б на побутовому рівні. Традиції зберігають через кухню: готують шурпу, самсу, чебуреки, янтики, бурму, сарбурму, пахлаву. Але багато важливих подій — весілля, похорони, Хидирлез, Ураза-байрам, Курбан-байрам — залишилися в Криму. Тепер ці свята відзначають у дуже маленькому колі.

Еміне долучилася до громадської організації «Кримські татари Одещини», де вивчають мову, плетуть маскувальні сітки та збирають FPV-дрони для українських військових.

Дівчина планує вступати на юридичний факультет. Сподівається, що знання з права допоможуть їй захищати права людини та кримськотатарського народу. І мріє повернутися: «У випадку з Кримом, якщо його повернуть, дай Боже, я б на цьому етапі свого життя точно туди переїхала і там би залишилася».

Нагадуванням про дім для Еміне є камінь, який вона знайшла колись у морі біля села, звідки походять її предки. Він має форму людської ступні. Дівчина вигукнула тоді: «Тату, капці!», але батько сказав нести його додому. Цей камінь родина зберігає досі.