Лікарі FRIDA Ukraine: історії спасіння у прифронтових селах

П’ятеро лікарок і волонтерок FRIDA Ukraine поділилися спогадами про найважливіші місії. Вони їдуть туди, де люди вже давно забули, що таке плановий прийом у спеціаліста.

Владислава Романюк пригадує, як кілька років тому її команда отримала прохання з Часового Яру — допомогти цивільним, які лишилися поряд із лінією зіткнення. Попри небезпеку, восьмеро медиків вирушили туди у супроводі військових. Неподалік місця, де на них чекали, стався обстріл. «Екстренки» в місті вже не було, тож поранених рятували власними силами. Один чоловік, на жаль, загинув. Потім прийом облаштували в підвалі — окремі куточки зайняли офтальмолог, кардіолог та інші фахівці. Для Владислави ця місія стала особливою: «У них [цивільних у Часовому Яру] було відчуття, що про них забули абсолютно всі. Нашій невеликій команді було важливо показати, що поза цією лінією залишається світ, якому вони не байдужі».

Ірина Власенко, дерматологиня, родом із Мелітополя. Однією з найважливіших для неї стала поїздка до селища Лимани на півдні. Дорога нагадала рідні місця. Лікарі приймали в будівлі, яка водночас була старостатом, поштою і пральнею. Там же громада влаштовувала благодійні розіграші продуктових наборів — зібрані кошти йшли на потреби війська. Ірину вразило, що люди, які самі мають небагато, продовжують підтримувати інших. Вона каже: «Звісно, мені страшно. Я розумію, куди везу людей, і знаю, що люди — наш найбільший скарб. Але я повинна привезти людей до людей. Важливо боятися і робити, бо коли боїшся і не робиш — нічого не змінюється».

Неврологиня Марина Лєснік згадує поїздку до села Кальченки на Сумщині восени 2025 року. Воно за 18 кілометрів від кордону з Росією. Там немає центрального водопостачання, газу, не працює жоден магазин. Люди зустріли команду надзвичайно тепло. Марина каже, що громада нагадує велику родину, де староста знає потреби кожного. Особливо запам’ятався 88-річний Іван Никифорович. Коли автобус із лікарями приїхав, він уже чекав на велосипеді з домашніми яблуками — хотів подякувати за ліки, які отримав під час попередньої місії. Зараз через безпекову ситуацію команда не може повернутися до Кальченків. «Найцінніше — це розуміти, що наші поїздки не були даремними. Найбільше я мрію про те, щоб ми змогли повернутися. Ці люди заслуговують на найкраще. Вони казали, що навіть мріяти не могли, що стільки лікарів приїде просто до них. Саме заради цього ми й працюємо», — говорить Марина.

Отоларингологиня Марина Брильова з особливим теплом згадує останні виїзди на Дніпропетровщину. Під час однієї з місій близько 90% пацієнтів були внутрішньо переміщеними людьми — здебільшого літніми, які тікали від обстрілів ще з 2014 року. Запам’яталася 73-річна жінка з тяжким онкологічним захворюванням: вона нафарбувалася і зробила манікюр перед прийомом. «Вони йдуть до нас не тільки за лікуванням. Вони йдуть за обіймами. Ми для них як діти, онуки, а для декого вже й правнуки», — каже лікарка. Найбільше Марині дають повторні місії — коли через кілька місяців пацієнти зустрічають команду як рідних.

Ольга Сохацька, капітанка місій і кураторка напряму Little Hearts FRIDA Ukraine, опікується дитячим закладом у Знам’янці. Перша зустріч із вихованцями вразила щирістю та турботою персоналу. Команда регулярно повертається, щоб обстежувати дітей, коригувати лікування і допомагати з доглядом. «Після першої місії вони стають нашими. Ми вже знаємо, як кого звати, знаємо їхні діагнози, проблеми й емоції. Це наші діти, про яких хочеться опікуватися», — пояснює Ольга. Під час останньої місії вихованці самі приготували велику миску олів’є — нарізали овочі, хоча багато з них мають вроджені порушення моторики. Так вони хотіли подякувати лікарям.