65-річна Олена перемогла онкологію та окупацію: її ліки — танці й ходьба
Після онкології, хімієтерапії, окупації Ірпеня та евакуації за кордон 65-річна Олена повернула собі радість життя. Її рецепт простий: щоденна ходьба, танці та рух, які приносять задоволення.
На відкритому тренуванні з йоги у межах фестивалю «Активна країна з Кернел» ми познайомилися з Оленою. Вона завітала туди з цікавості — завжди полюбляє спробувати нові активності. Жінка жартома називає себе «дівчинкою в самому соку» і зізнається, що у 65 років їй зовсім не сумно й на все бракує часу.
Та так було не завжди. Десять років тому її життя змінив діагноз — онкологія. Хімієтерапія, довге відновлення, боротьба за кожен день. Олена пригадує, що після лікування не було ані балансу, ані гнучкості. Єдиним порятунком були емоції: вона хапалася за все, що дарувало хоч трохи радості, аби не думати про хворобу, а жити. Сьогодні жінка майже десять років у ремісії. Вона не каже, що саме спорт вилікував її від раку, але переконана: фізична активність допомогла пережити лікування й не дала хворобі забрати більше.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олена пережила окупацію Ірпеня, а згодом евакуювалася — спершу до Ірландії, потім до Чикаго. Разом зі стресом повернулися старі проблеми зі здоров’ям. За два місяці жінка втратила майже 30 кілограмів, і вага продовжувала падати. Тоді донька наполягла: «Тобі треба на танці». Олена не вірила, що це щось змінить, але пішла. І саме тоді вперше за довгий час вага перестала стрімко зменшуватися, а разом із музикою почало повертатися бажання жити.
Повернувшись в Україну, жінка не полишила танці. Тепер вона займається у танцювальній студії, а ще тричі на тиждень тренується в залі. Бальні, народні танці, Zumba — усе, що є поруч із домом.
Окрема її пристрасть — ходьба. Жінка навіть веде зошит, куди записує пройдені кроки. Якщо сьогодні менше десяти тисяч, завтра обов’язково буде більше. «Тепер це мої ліки», — каже Олена. Домашні справи, танці чи тренування вона вже навіть не рахує.
Попри спокійніше життя за кордоном, жінка вирішила повернутися додому. Найбільше сумувала не за місцем, а за людьми. Їй бракувало української ідентичності, доброзичливості й простоти у спілкуванні. Через два роки вона повернулася і ні на хвилину не пошкодувала.
На запитання, чи не лякає її вік, Олена лише сміється: «Якщо моя душа бажає танцювати, рухатися, спілкуватися — я це роблю. Незважаючи на те, що про це подумають, чи підходить це мені за віком, чи хтось засудить. Я хочу бути цілісною».
Її інтуїтивний вибір має наукове підґрунтя. Регулярна фізична активність запускає біологічні процеси, що підтримують психічне та фізичне здоров’я: підвищується рівень ендорфінів, змінюється регуляція серотоніну та дофаміну. Різні активності по-різному впливають на організм — ходьба тренує серцево-судинну систему, танці поєднують рух із музикою та спілкуванням, силові вправи зберігають м’язи, а йога покращує баланс і контроль над тілом. Історія Олени — живий приклад того, як ці механізми працюють на практиці, перетворюючи рух на щоденну звичку та справжні ліки від важких часів.
