Від кінолога до оператора БпЛА: історія прикордонника з позивним Текіла

32-річний Роман із Закарпаття до вторгнення оглядав потяги на пункті пропуску «Чоп» разом зі службовим собакою, а тепер коригує удари дронами на передовій.
Життя 32-річного прикордонника з позивним Текіла змінилося з початком повномасштабної війни. До того він працював кінологом на залізничному пункті пропуску «Чоп», де перевіряв пасажирські та вантажні склади. Сьогодні ж чоловік виконує бойові завдання як оператор безпілотних літальних апаратів у складі прикордонної служби «Чоп».
Роман народився у Виноградові, що на Закарпатті. Здобувши інженерну освіту в Ужгородському національному університеті, він певний час працював за фахом, а згодом вирішив вступити до лав Держприкордонслужби. На цей крок його надихнув батько Григорій — військовий командир, учасник бойових дій.
«Кожен чоловік відповідає за безпеку своєї країни. Якщо приходить війна, кожному потрібно ставати на її захист», — каже військовослужбовець.
Спершу Роман ніс службу на «Чопі», де його напарником був службовий пес. Разом вони оглядали потяги, що перетинали кордон. Згодом прикордонник перейшов у бойовий підрозділ і освоїв нову для себе спеціальність — оператора БпЛА.
Спочатку він проводив аеророзвідку на квадрокоптерах Mavic: виявляв позиції російських військових та коригував вогонь артилерії. Пізніше опанував дрони Matrice 4, які дозволяють працювати на більших відстанях і в складних погодних умовах.
Один із бойових епізодів особливо запам’ятався Роману. Під час польоту він помітив ворожий безпілотник і тихо простежив за ним до місця посадки. Встановивши позицію операторів, прикордонник одразу передав координати побратимам. Невдовзі по російському розрахунку відпрацювали українські ударні дрони.
Робота оператора БпЛА майже завжди відбувається під загрозою: виходячи з позицій, часто доводиться потрапляти під обстріли чи атаки ворожих дронів. У такі моменти, зізнається Роман, рятують підготовка, взаємовиручка та поради наставника Михайла, який навчив його діяти чітко й без паніки.
Головною підтримкою для військового залишається родина — дружина та донька, яка передає татові дитячі малюнки.
Попереду, за словами Текіли, ще чимало випробувань. Проте власний досвід переконав його: людина може опанувати будь-яку професію, якщо має сильну мотивацію і знає, заради чого це робить.







