Київ побачить "Спільну сцену": історії сценографів у виставці

Львівська громадська організація "Галерея сценографії" вже десять років повертає з тіні імена митців, які формували обличчя українського театру. Цього разу у партнерстві з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України та за підтримки ЮНЕСКО команда готує масштабну подію — проєкт "Спільна сцена". Його мета — розповісти про внесок художників єврейського походження у розвиток сценічного дизайну в Україні.

Куратор та дизайнер проєкту Богдан Поліщук пояснює: йдеться не про відокремлену єврейську спадщину, а про невід’ємну частину української культури. "Ми говоримо і про їхній внесок як представників своєї власної культури. Він теж важливий, бо йдеться про збагачення української культури. Вона ж багатоетнічна у своїй основі", — зазначає він.

Виставка займе весь другий поверх музею. Її науковий зміст формували доктор культурології Сергій Руденко та головна зберігачка фондів Тетяна Руденко. Експозиція охоплює майже століття — від першої третини ХХ століття до початку 2000-х. В основі — оригінали ескізів костюмів та макетів декорацій.

Серед ключових постатей — Марк Епштейн, який працював у Харківському єврейському театрі, та Нісон Шифрін, що створював візуальний світ легендарного театру "Березіль" Леся Курбаса. Також представлені роботи Віктора Гукайла, головного художника Київського лялькового театру, та Матвія Драка — одного із засновників Національного театру імені Івана Франка.

Особливе місце займає постать Михайла Френкеля — художника, який, за словами Поліщука, був одним із розробників "дієвої сценографії" та написав дві книги про це мистецтво. Його "Лісову пісню" в Театрі на Липках досі пам'ятають кияни. А справжньою перлиною виставки стануть роботи Михайла Глейзера — художника костюмів до знакових постановок "Енеїди" та "Тев'є" в театрі Франка. Його родина нещодавно передала архів до музею, тож частина ескізів експонуватиметься вперше.

Яскравим акцентом обіцяє стати оригінальний вертеп 1990-х років, створений мисткинею Іриною Уваровою. У ньому давня українська театральна форма через призму єврейської культури розкриває тему пам'яті та взаємопроникнення традицій.

Проєкт "Спільна сцена" також порушує питання деколонізації. Радянська влада довгий час вписувала українську сценографію в російський контекст, але сьогодні цей вектор змінюється. Поліщук нагадує: український сценічний дизайн має потужну базу — від братів Кричевських до Анатоля Петрицького та Алли Горської. Проте дослідників театрального дизайну в Україні досі небагато. Саме тому "Спільна сцена" покликана стати поштовхом до нових відкриттів і дискусій.