«Братні кайдани»: як українські історики розплутують 14 російських міфів

Вийшла друком книжка, яка впритул займається тим, про що десятиліттями воліли мовчати в імперських кабінетах, — розбирає на частини міфи, що століттями супроводжували українську історію. Олександр Аврамчук та Ілля Кабачинський у виданні «Братні кайдани. Російські міфи про українську історію» (видавництво #книголав) зібрали 14 найпоширеніших фальсифікацій і показали, як вони працювали в різні епохи.

Автори доводять: російські історичні міфи ніколи не були випадковими. Кожен із них — це виважений продукт політичної гри свого часу. Легенда про візантійське походження шапки Мономаха, наприклад, народилася в московських літописах саме тоді, коли князям знадобилося престижніше походження. У XIX столітті на зміну прийшла теза про «єдиний російський народ», до якого нібито зараховували й українців.

Більшовики пішли далі й перетворили міф про «братні народи» на інструмент контролю. У 1920-х Ленін лише на словах демонстрував рівність — далі були згортання українізації, репресії та Голодомор. Показовою є й еволюція трактування Переяславської угоди: спершу її називали «союзом українських феодалів з російськими», а після Другої світової перетворили на символ «возз'єднання» з пишним святкуванням 300-річчя. Навіть передачу Криму Україні подавали як жест «дружби».

Окремий розділ книжки пояснює, чому боротьба за історію — це насправді боротьба за державність. Після ліквідації Гетьманщини Катериною II Україна на 150 років зникла з політичних мап світу, а разом із тим імперія стирала пам'ять про саме існування української держави. У європейській картографії «землі козаків» дедалі частіше замінювалися на «Малоросію». Під час Першої світової карти стали зброєю не менш важливою, ніж гармати. А коли й цього бракувало, вмикалося замовчування: правду про Голодомор десятиліттями ховали, і світ дізнався про мільйони жертв лише наприкінці 1980-х.

Історики нагадують: замовчування було лише одним із трьох способів приховати геноцид. Поруч працювали версії про «природний» неврожай і теорія «ненавмисного вбивства», яка списувала все на індустріалізацію. Ця теорія, зауважують автори, досі вкорінена в західній науці.

Актуальність книжки — не лише в історичному аналізі. Автори звертають увагу, що міфи давно вийшли за межі Росії та України. У передмові згадані Ілон Маск, який пропонував «облишити» Крим, і Джо Роган, що поширював маніпулятивні тези про Україну. Навіть впливові світові діячі часом повторюють наративи, сформовані пропагандою століття тому.

Структура книжки зручна для читання: кожен міф спочатку коротко спростовується на одній сторінці, а далі йде детальний аналіз із посиланнями на українських і західних дослідників. Таке видання можна використовувати і як швидкий довідник, і як повноцінне дослідження. Написана легкою публіцистичною мовою, книжка не цурається чесності й щодо самих українців, які, за словами авторів, подекуди «легковажно ці міфи ковтають і живуть з ними».

Як зазначають дослідники, стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» 2021 року стала не просто текстом, а частиною інформаційної підготовки до повномасштабного вторгнення. Тому боротьба з імперськими міфами — це питання культурної безпеки. Адже війна за території завжди починається з війни за історію.