Хірург, що тричі стояв між життям і смертю: історія Михайла Глаговича

27 липня Михайло Глагович отримав орден Святого Пантелеймона в номінації «Опора на лінії життя». Цю нагороду, яку вручав Віктор Ющенко, лікар присвятив побратимам із медичної роти 81 окремої Слобожанської аеромобільної бригади.

Шлях у військову медицину розпочався у 2015 році. Тоді Глагович, маючи майже 30-річний стаж дитячого хірурга, спершу служив інструктором на Яворівському полігоні, а згодом став військовим хірургом 66 військово-мобільного госпіталю в Покровську. Там він виконав приблизно тисячу операцій, рятуючи військових і цивільних у Авдіївці, Мар'їнці, Красногорівці та Кураховому.

У 2016 році лікар демобілізувався і повернувся до роботи в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні. Але вже у березні 2022-го знову став до лав ЗСУ — цього разу в медичній роті 81 бригади. Разом із колегами він фактично з нуля створював систему медичного забезпечення бригади: організував перший стабілізаційний пункт у Святогірську, а після звільнення міста повернувся туди й продовжив роботу. Згодом стабпункт переїхав до Білогорівки, де час евакуації поранених становив лише 10–15 хвилин.

Глагович згадує випадок, коли виїхав із медиками до бійців, які майже три місяці без ротації тримали позиції. Виснажені, вони потребували допомоги в підвалі одного з будинків. Поверталися під мінометним обстрілом, із заклеєними фарами — дорога була всіяна тілами ворожих солдатів. Виїхали без втрат.

«Часто запитують, які емоції у військових хірургів. Я б не сказав, що вони живуть емоціями. Емоції відсутні. Ти просто робиш свою роботу, робиш усе, щоб людина залишилася живою. А емоції приходять уже потім», — каже медик.

Серед найскладніших випадків — порятунок бійця з важким пораненням грудної клітки та масивною крововтратою. Під час торакотомії лікарям довго не вдавалося зупинити кровотечу з важкодоступного місця. Бійцю перелили 8 літрів крові — його власну та донорську. Усі думали, що він не виживе, але боєць одужав.

Трагічною сторінкою служби став удар КАБу по стабпункту в Закітному у жовтні 2023 року. Тоді загинув побратим Глаговича Мирослав Дебенко. Після цього медики були змушені шукати нову локацію.

Колеги називають Глаговича людиною, яка започаткувала стабілізаційну роботу в бригаді. Начальник медичної служби батальйону Андрій Панчак каже: «Як хірург, Михайло Васильович — приклад бездоганної майстерності, холодного розуму та впевненості в найскладніші моменти. Як наставник, формує не лише клінічне мислення, а й характер і відповідальність до своєї професії».

У 2026 році Михайло Глагович пройшов військово-лікарську комісію, отримав групу інвалідності та звільнився. Нині він повернувся до Івано-Франківського національного медичного університету, де з вересня планує викладати на кафедрі дитячої хірургії. Реабілітацію проходить разом із собакою Зевсом — тибетським мастифом, якого подарували сину.

Лікар занепокоєний тим, що молодь дедалі рідше обирає медичні професії. Недобори у медичних коледжах та університетах по всій країні він називає «бомбою сповільненої дії» і застерігає: якщо нічого не зміниться, Україна зіткнеться з дефіцитом лікарів і буде змушена платити великі гроші іноземним спеціалістам. «Старше покоління ще працює на ентузіазмі, а молодь не готова витрачати десять років на навчання, щоб потім отримувати мізерну зарплату», — підсумовує він.