Польський доброволець «Дракон»: «Історію треба пам’ятати, але не можна нею жити»

Крістіан приїхав в Україну в березні 2023 року. До того рік волонтерив, допомагав біженцям на вокзалах, возив продукти. Каже, тоді в Польщі була справжня народна ініціатива: всі, кого він знав, допомагали українцям.

У Києві він нікого не знав, але зустрів інших поляків, які також хотіли підтримати Україну. Разом вони приєдналися до батальйону територіальної оборони. Доньці та колишній дружині довго не розповідав про службу — казав, що працює. Зізнався лише після поранення, коли дівчинці виповнилося 14.

«Дракон» воював за Курахове на Донеччині, потім підписав контракт із 47-м окремим штурмовим батальйоном, який згодом став бригадою «Маґура». Під час Курської операції біля села Новоіванівка він отримав важке поранення: уламок влучив у ліву скроню.

«Думав, не виживу. Втратив свідомість і отямився вже в шпиталі в Сумах. Лікарі врятували мені життя», — згадує сержант.

Нині «Дракон» служить на Сумщині в розвідувально-ударній групі під командуванням Гамлета Авагяна. Його побратими — переважно іноземні добровольці: італієць Фабіо, багато колумбійців. Каже, всі вони йому як рідні. Українську мову вчить, жартує, що поки що розмовляє «наче приїхав із Закарпаття».

Крістіан не любить говорити про політику, але чесно відповідає на запитання польських знайомих про Волинь та ексгумацію. «Історію треба пам’ятати, але не можна жити нею. Мене щиро засмучує, коли люди поводяться нечесно чи несправедливо, якої б національності вони не були», — говорить він.

Його головний аргумент простий: якщо Україна не втримається, росіяни підуть далі на захід. Він вивчив тактику ворога на окупованих територіях — росіяни змушують місцевих воювати проти своїх же. «Путін діє за старими радянськими шаблонами. Якщо не зупинимо його, не буде ні Польщі, ні України», — переконаний доброволець.

Військову справу він сприймає як роботу. Цієї зими на Харківщині, коли температура опускалася до −30, дбав про побратимів більше, ніж про себе. Показує улюблений спальник із Польщі, який рятував у морози. А от найгіршим випробуванням називає болото в українському чорноземі, де техніка застрягає і все доводиться нести на собі.

«Для колумбійців українська зима — як експедиція в Антарктиду: у них удома плюс шістнадцять, а тут мінус тридцять», — усміхається сержант.

Попри труднощі, він не шкодує про свій вибір. «Я приїхав сюди допомогти. Тут мої побратими, моя робота і моя відповідальність. А все інше — політика, суперечки, образи — колись залишиться в минулому. Головне, щоб ми вистояли», — підсумовує «Дракон».