Снайдер: свобода починається з того, як ми реагуємо на терор

Одинадцятого вересня 2001 року Тімоті Снайдер читав студентам Єльського університету лекцію про провокацію. Тоді, розповідає він, ішлося про те, як російські імперські, а згодом і радянські спецслужби довели до досконалості вміння змушувати супротивника чинити так, як їм потрібно, — і при цьому вірити, що він діє з власних міркувань.

Суть такої провокації не в самому стражданні, хоч би як його бажали ті, хто його спричинив. Головне — загнати людину в психологічний стан, у якому вона зробить щось, що зашкодить їй ще більше. Терористичні акти траплялися в історії не раз, тож справжнє питання, на думку історика, завжди одне: що ви робите після цього. Запобігти кожній жахливій події неможливо, але свобода починається з реакції на неї.

Американці, на жаль, відповіли на 9/11 саме так, як того хотіли терористи, — і, ймовірно, навіть перевершили їхні очікування, зробивши світ гіршим і для себе, і для всіх інших.

Очевидною відповіддю мало б стати позбавлення залежності від викопного палива. Без нафтової залежності США не були б так глибоко втягнуті в близькосхідні справи; інвестиції в чисту енергетику могли б стримати глобальне потепління, запобігти подальшим війнам у регіоні й не дати сформуватися вуглеводневій олігархії Владіміра Путіна. Але цього не сталося: президент Джордж В. Буш, спадкоємець нафтової династії, не виявляв інтересу до пошуку безпечніших джерел енергії.

Замість цього, зазначає Снайдер, уряд почав обмежувати власну свободу громадян. Новостворене Міністерство внутрішньої безпеки зібрало під одним дахом різнорідні відомства, зокрема ті, що відповідали за кордони, і дивилося на них насамперед крізь призму безпеки. Це заклало підвалини внутрішньої політики, яка ділить людей на «легальних» і «нелегальних», на «нас» і «їх». Саме слово homeland, яке відлунює нацистським захопленням поняттям Heimat, тоді було екзотичною назвою відомства, а відтак нормалізувалося у значенні з виразно фашистським забарвленням.

За адміністрації Дональда Трампа головними загрозами дедалі частіше вважають внутрішніх ворогів — тих, кого не визнають такими, що по-справжньому належать до країни. Міністр оборони Піт Гегсет, за словами Снайдера, перетворює збройні сили на арену культурних воєн: чоловіки проти жінок, білі проти темношкірих. Майбутнім завданням військових має стати «оборона батьківщини», а самі збройні сили — особистою міліцією правителя для придушення опору.

Однією з головних причин приходу Трампа до влади Снайдер називає вторгнення в Ірак 2003 року — війну за власним вибором і найгіршу можливу зовнішньополітичну відповідь на 9/11. Вона травмувала американців і зробила їх уразливими перед кандидатом, який використав цю тему для здобуття влади — лише щоб самому розпочати нові війни й зробити країну ще вразливішою перед тероризмом. Вона закріпила політичну економіку, де домінують військові витрати та державний борг, тоді як боротьба з майновою нерівністю, браком соціальної мобільності та економічною незахищеністю сімей залишилася осторонь.

Адміністрація Буша вигадала зв'язки між Іраком і терористами 11 вересня. Це підірвало довіру американців до власного уряду й створило умови для появи такого політика, як Трамп, а вигадані приводи заклали основу для порушення одного з головних принципів міжнародного права — заборони неспровокованих агресивних воєн.

Путін, за спостереженням історика, дійшов висновку, що великі держави можуть вторгатися в інші країни, прикриваючись грандіозною брехнею. Було б неправильно казати, що вторгнення в Ірак спричинило російське вторгнення в Україну 2014 року, але американська війна полегшила Путіну завдання. Однією з причин, чому Снайдер попереджав у 2013-му та на початку 2014-го про можливе вторгнення Росії й захоплення Криму, була сюрреалістична російська пропаганда — така сама безглузда, як американська 2002-го та початку 2003 року.

Невдовзі після початку російського вторгнення Снайдер узяв участь у публічній дискусії в Празі. Одна людина у футболці з російським фашистським гаслом запитала, чому Росія має дотримуватися правил, якщо американці не дотримувалися їх в Іраку 2003 року. Історик відповів, що правила залишаються правилами: американське вторгнення було незаконним, але дві помилки не роблять одну з них правильною.

Наприкінці 2021-го та на початку 2022 року тінь Іраку все ще нависала над подіями. Двома десятиліттями раніше США збрехали про підстави для вторгнення, тепер говорили правду про російські плани — і через ту давню брехню повірити було легше. У результаті всі виявилися менш підготовленими, ніж могли б бути, коли почалася велика війна, як називають її українці.

Сьогодні, за словами Снайдера, найочевидніший прояв терору — щоденні запуски дронів і ракет по українських цивільних. Він пише це з Харкова, під землею, де цієї ночі вже втретє лунали сирени. Українці збивають більшість дронів, але ракети падають і вбивають, зокрема тому, що американці вирішили не надати Україні ракети для систем Patriot.

Передранкові години в укритті нагадали історику про людей, яких він бачив напередодні: вони зібралися під землею на публічний захід, усміхалися, пили вино й говорили про ідеї. Вони не робили того, чого хочуть терористи — не здавалися, не підкорялися, а самостійно думали про майбутнє. Саме це, на його думку, повинні робити американці в цю страшну річницю: не піддаватися на провокації, не входити в ментальний світ терориста й думати самостійно. Лише тоді наступна чверть століття може виявитися кращою за попередню.