Самотність і дорослішання: про що роман «Розфарбуй будинок жовтим»
Британська письменниця Суссі Ені у романі «Розфарбуй будинок жовтим» розповідає історію хлопчика Квесі, який шукає своє місце в новому районі Лондона. Це водночас класична історія становлення і тонке дослідження самотності, що виходить за вікові межі.
Історії про дорослішання — один із найстійкіших сюжетів світової літератури. Вони звертаються до досвіду, який є в кожного читача, і щоразу показують його під новим кутом. Новий привід повернутися до розмови про жанр coming-of-age — роман британської письменниці Суссі Ені «Розфарбуй будинок жовтим».
Термін «coming-of-age» описує перехід від дитинства до дорослості — час, коли людина вперше питає себе «ким я є?» і дізнається ціну відповіді. Літературознавці ведуть родовід жанру від німецького Bildungsroman, канон якого заклав Ґете у «Роках науки Вільгельма Майстера». У XIX столітті традицію підхопили Дікенс із «Девідом Копперфілдом» та «Великими сподіваннями», а вершиною жанру став «Тягар пристрастей людських» Сомерсета Моема. Його герой Філіп Кері через приниження й болісні прив'язаності приходить до прийняття свого недосконалого життя, порівнюючи долю з візерунком на перському килимі. Моем показав: дорослішання — це не набуття сили, а примирення з вразливістю.
У XX столітті естафету перейняли «Ловець у житі» Селінджера й «Убити пересмішника» Гарпер Лі. Сучасна полиця бестселерів доводить, що жанр не старіє — від «Переваг сором'язливих» Стівена Чбоскі до «Нормальних людей» Саллі Руні.
«Розфарбуй будинок жовтим» природно вписується в цю традицію. Родина ганських іммігрантів переїздить до Північного Лондона після конфлікту в старій школі. Вразливий хлопець Квесі освоює чужий світ, малюючи: раз за разом він фіксує у фарбах вулиці, крамнички й знайомих «тітоньок», ніби привласнюючи незнайоме місто. Його увагу притягає стара крамниця з дивною назвою «Скринька маленьких чудес». Дорослі кажуть, що колись там сталося щось страшне, але саме там на Квесі чекає найнесподіваніша зустріч.
Підліткові роки — концентрат життя: перша дружба, перша зрада, перше кохання, перше зіткнення з несправедливістю. Психолог Ерік Еріксон називав період від дванадцяти до вісімнадцяти років часом набуття ідентичності. Квесі несе потрійну ношу: він новенький чорношкірий хлопчик у районі, де таких мало, художник у родині, яка чекає від нього іншого. Батько наставляє його битися, однокласники цькують, а власний голос ніби зраджує хлопця. Ені точно зображує, як самота проростає навіть у найближчих стосунках: «Коли Ма так на нього дивиться й вони наодинці, то здається, що вона стежить за ним з-за океану, наче вони стоять на кораблях далеко одне від одного й віддаляються ще більше».
Найцікавіший хід роману — подвійна оповідь. Поруч із голосом Квесі звучить голос Руперта, літнього власника «Скриньки», який після смерті дружини живе за інерцією, спостерігаючи, як крамниця котиться до банкрутства. Хлопчик на початку життя й чоловік на його схилі виявляються схожими: обоє чужинці на власній вулиці, обоє мовчать про найважливіше. Їхня дружба розгортається як взаємне навчання — Квесі вперше знаходить місце, де його малюнки оцінюють, а Руперт — причину знову відчинити двері для світу.
Квінтесенція стосунків — розмова, у якій крамар пояснює хлопцеві, навіщо люди потрібні одне одному: «Іноді потрібен хтось, хто трішки схожий на тебе, щоб показати, яким ти можеш бути. Необов'язково навіть схожий зовні. Це може бути подібність в якихось інших рисах. Хтось, з ким можна знайти спільну мову».
Слова Руперта про «когось, хто трішки схожий на тебе» — найкраще пояснення того, навіщо нам література дорослішання. Людина вчиться жити не лише на власному досвіді, а й наслідуючи людей поряд і персонажів історій. Кожен якісний coming-of-age дозволяє прожити ще одне дорослішання: пройти чужим шляхом, упізнати власну самотність у чужій — і повернутися до себе трохи ціліснішими.
