Халк із «Маґури»: від дитячих малюнків військовим до оборони «Тиси» та Курської операції

Напередодні Великодня 2022 року волонтери привезли бійцям бригади тероборони пакунки зі смаколиками та дитячими листівками. Молодий воїн Владислав Данко, роздивляючись малюнки, згадав, як сам колись, ще дитиною, надсилав військовим такі ж листівки зі словами підтримки. Тепер він отримував їх уже як боєць.

Коли почалася війна на Донбасі, Владиславу було 13. Події Революції гідності та перші місяці АТО визначили його майбутнє – юнак захопився політикою і вступив на журфак. За фахом він встиг попрацювати менше року, а в лютому 2022-го прийшов до військкомату. Тоді охоче брали не всіх, тож разом із однокурсником Артуром Дронем, нині відомим письменником, вони шукали шляхи потрапити до Сил оборони. Артур долучився до 125-ї бригади 2 березня, а Владислав – 18 березня.

Позивний «Халк» з’явився під час повітряної тривоги, коли новобранці перечікували в бункері та вигадували собі псевдо. Владислав перебирав варіанти «Француз», «Журналіст» і «Гуцул», але жоден не сподобався взводному. Тоді командир одного з відділень жартома назвав його Халком – усі засміялися, бо зріст воїна лише 169 сантиметрів. Відтоді позивний закріпився.

Улітку 2022-го боєць зводив лінію оборони під Краматорськом, а восени та взимку тримав позицію «Тиса» під Кремінною. У квітні 2023-го перевівся до 47-ї бригади «Маґура», щоб взяти участь у великому контрнаступі. У новому підрозділі йому з побратимом запропонували спробувати себе в артилерії – працювати на установках БМ-21 «Град». Так колишні піхотинці стали артилеристами.

На Запорізькому напрямку в червні-липні 2023-го українська артилерія майже не затихала. Владислав згадує, що техніки було багато – американські БМП Bradley, САУ Paladin. Бійці жартували, що за кілька днів будуть під Токмаком, тож сильно не окопувалися. Але з перших днів почалися проблеми з комунікацією між бригадами, не вистачало авіації, а ворог запускав по Оріхову десятки КАБів за один виліт. У серпні темпи спали, а досягненням став лише звільнений Роботине.

Після Запоріжжя бригаду перекинули на Авдіївський напрямок, де Владислав очолив екіпаж аеророзвідки. У жовтні 2024-го підрозділ відправили на Курщину. Спочатку бійцям казали про Сумщину, але згодом командири запитали, як вони ставляться до того, щоб воювати на території РФ. Відповідь була одностайною: «Без різниці». На Курщині довелося тримати оборону проти щоденних штурмів колонами техніки. Там воїни бачили, як росіяни кидають напризволяще північнокорейських солдатів, а поруч воювали колумбійці. Халк згадує, як жартував, що нарешті «американська демократія поїхала по території Росії».

26 січня 2025 року Владислав востаннє виїхав на Курщину. Того дня він отримав поранення – дрон влучив у антени РЕБу на пікапі, і вибухова хвиля зачепила його. Найбільше постраждали вуха, довелося робити операцію. Побратиму ампутували ногу. За кілька місяців сержант повернувся на службу і зараз працює на Сумському напрямку.

Халк переконаний: попри складнощі, не можна зневірюватися. За 12 років боротьби Україна швидко відбила Київ, звільнила багато територій, знищила російський флот без власного і зайшла з боєм на територію ворога. «Не варто опускати руки, ніби ми всі приречені», – каже він.