Від шкільної дошки до танка: історія командира взводу 128 бригади

24 лютого 2022 року Юрій отримав від батька-військового коротке повідомлення: «Почалася війна». Ці слова змінили його життя. Чоловік вирішив вступити до військової академії, а після її закінчення долучився до бригади «Дике Поле».

Спершу новоспечений офіцер майже не відходив від техніки. Він розбирав машини, ставив безліч запитань досвідченішим бійцям, чим іноді викликав жарти про те, що вже «дістав» побратимів. Та Юрій мав власну мету: командир мусить розуміти не лише техніку, а й людей, які поряд із ним виконують завдання.

Свій перший бойовий виїзд він не боявся здійснювати сам, хоча йому пропонували взяти досвідченіший екіпаж або додати бійця з більшою практикою. «Все одно прийде час, коли треба буде показати, що я вмію і що я тут не просто так», — пригадує військовий.

Той виїзд став справжнім випробуванням. Під зливою, крізь поривчастий вітер і болото, Юрій вів танк за заздалегідь вивченим маршрутом. Утім, вирішивши скоротити шлях, він потрапив у металеву сітку, встановлену росіянами. Близько пів на п'яту ранку машина зупинилася посеред поля.

«Перша думка була — добре, що йшов дощ і нічого не літало. Це дало нам трохи часу», — згадує Юрій. Екіпажу допомогла група евакуації, яка чергувала неподалік. Тоді ж командир зрозумів головне: не можна скорочувати шлях, не прорахувавши всі можливі наслідки. Після повернення він детально обговорив свої помилки з командиром роти, і цей випадок став для нього важливим уроком.

Тепер після кожного завдання Юрій збирає свій екіпаж, щоб проаналізувати, що вдалося, а що варто виправити. Знання з психології, отримані під час педагогічної освіти, допомагають йому порозумітися з бійцями. Він добре запам'ятав слова одного з викладачів: «Особовий склад тебе повинен або поважати, або боятися». Власну відповідь знайшов давно: «Боятися — не мій стиль. Я стараюся, щоб мене поважали».

Після перемоги Юрій мріє повернутися до родини, батьків і льодової арени, де знову тренуватиме дітей.